Методичний порадник

Головні завдання інклюзивного навчання в ЗДО

Інклюзивне (інтегроване) навчання в дошкільних навчальних закладах вимагає створення спеціальних умов з метою забезпечення виконання корекційно-розвивального та навчально-виховного процесів дітей з особливими потребами. Інклюзивне (інтегроване) навчання та виховання може бути запроваджено для наступних категорій дітей: з вадами інтелектуального розвитку, з затримкою психічного розвитку, з тяжкими вадами мовлення, з порушеннями зору, з порушеннями слуху, з порушеннями функцій опорно-рухового апарату, з емоційно-вольовими порушеннями та аутичним спектром. Головною метою інклюзивного (інтегрованого) навчання є реалізація права дітей з особливостями психофізичного розвитку на отримання освіти у відповідності з їх можливостями і здібностями за місцем проживання, їх соціальна адаптація та інтеграція в суспільство, підвищенні ролі сім'ї у вихованні і розвитку дитини.

Головні завдання інклюзивного (інтегрованого) навчання та виховання дітей в ДНЗ:

1. Забезпечення обов'язкової дошкільної освіти дітей старшого дошкільного віку (Закон України "Про дошкільну освіту" (2628-14); Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 49, ст. 259) та Закон України від 06.07.2010 № 2442-VI «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу у відповідності з програмовими вимогами до навчання дошкільників з вадами психофізичного розвитку».

2. Розвиток потенційних можливостей дітей з особливостями психофізичного розвитку в спільній діяльності із здоровими однолітками.

3. Організація психолого-педагогічного супроводу дітей з особливостями в розвитку в дошкільних навчальних закладах.

4. Реалізація корекційно-розвивального навчання, направленого на виправлення або послаблення наявних у дітей фізичних та (або) психічних порушень, які заважають їх успішному навчанню і розвитку.

5. Створення адаптивно-освітнього простору, який задовольнить освітні потреби дитини з особливостями психофізичного розвитку.

6. Формування життєво важливого досвіду і цілеспрямованого розвитку когнітивних, мовленнєвих, моторних, соціальних функцій у дітей, які дозволять знизити залежність дитини від сторонньої допомоги та підвищити соціальну адаптацію.

7. Формування у суспільстві позитивного ставлення до дітей з особливостями психофізичного розвитку, створення психологічно комфортного середовища в освітній установі.

8. Попередження виникнення та подолання (за наявністю) вторинних, третинних порушень фізичного та (або) психічного розвитку у дітей з особливими потребами.

9. Надання консультативної допомоги сім'ям, які виховують дітей з особливостями психофізичного розвитку, залучення законних представників до процесу навчання та виховання дитини, формування у них адекватного відношення до особливостей її розвитку, напрацювання оптимальних варіантів сімейного виховання.

Організація освітнього процесу в умовах інклюзивного (інтегрованого) навчання і виховання обумовлює створення в дошкільних навчальних закладах наступних спеціальних умов: Створення корекційно-розвивального, предметно-просторового та соціального середовища з метою стимулювання емоційного, сенсорного, моторного і когнітивного розвитку дітей з особливостями психофізичного розвитку у відповідності до їх потреб. Створення оптимального навчального середовища, відповідно до можливостей дітей з особливостями психофізичного розвитку, що досягається забезпеченням дошкільних навчальних закладів відповідними навчально-розвивальними виданнями, іграшками, іграми, комп'ютерною технікою, аудіо-відео апаратурою, індивідуальними засобами навчання, необхідними дидактичними засобами.

Організація соціальної взаємодії між здоровими дітьми та дітьми з особливостями психофізичного розвитку, направленої на гармонізацію дитячих взаємовідносин. Надання корекційно-педагогічної допомоги дітям з особливостями психофізичного розвитку, направленої на виправлення або подолання фізичних та (або) психічних порушень. Створення безбар'єрного середовища для навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Учасниками освітнього процесу є педагогічні працівники (вчителі-дефектологи, вихователі, практичні психологи, музичні керівники, інструктори з фізкультури, реабілітологи), помічники вихователя та інші працівники дошкільного навчального закладу, діти та їх законні представники.

В основі співпраці учасників навчального процесу покладено принципи демократизації і гуманізації навчання та виховання. Педагогічні працівники дошкільного навчального закладу повинні мати відповідну професійно-педагогічну підготовку. Діяльність помічників вихователів та інших співробітників закладу має бути спрямовано на надання допомоги в організації корекційно-розвивального та навчально-виховного процесів. В рамках виконання функціональних обов'язків вихователь групи, де є діти з особливими потребами (1-2): організовує навчально-виховний процес з урахуванням особливостей розвитку дітей з порушенням психофізичного розвитку; погоджує навчальну діяльність по відношенню до дітей з особливостями психофізичного розвитку з практичним психологом; дотримується професійної етики, не розповсюджує відомості, отримані під час діагностичної, консультативної роботи; створює атмосферу емоційного комфорту в групі з метою збереження фізичного, психічного здоров'я дітей тощо.

В рамках виконання функціональних обов'язків практичний психолог: виконує психологічне обстеження дітей з особливостями психофізичного розвитку з метою виявлення їх соціального, когнітивного та психічного розвитку; попереджує виникнення дезадаптації дітей з особливостями психофізичного розвитку; проводить роботу з гармонізації міжособистісних відносин дітей з особливостями психофізичного розвитку та їх звичайними однолітками; розробляє конкретні рекомендації педагогічним працівникам, законним представникам щодо надання допомоги з питань розвитку, навчання та виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку; проводить розвивальні заняття з дітьми з особливостями психофізичного розвитку, і, за необхідністю, з дітьми всієї групи; проводить роботу по формуванню навичок соціальної взаємодії тощо.

Поради й рекомендації вихователю, у групі якого навчається дитина з особливими потребами:

1. Навчитися толерантно ставитися до особливих дітей, але в ніякому разі не акцентувати увагу на це дитині.

2. Сприяти тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятною.

3. Сприяти створенню у дитячому колективі атмосфери доброзичливості, справедливості й терпимості.

4. Надавати індивідуальну підтримку, але при цьому не відокремлювати дітей з особливими потребами від основної групи дітей.

5. Намагатися наблизити навчальні завдання до потреб і можливостей такої дитини.

6. Співпрацювати з іншими педагогами (логопедом, психологом, лікарями) та батьками в одній команді. Впровадження інклюзивної форми навчання та виховання в дошкільних навчальних закладах - це крок назустріч дитині, це нові підходи до навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Слід наголосити, що не дитина повинна підлаштовуватися під загальну систему навчання і виховання, а саму систему повинно бути спрямовано з урахуванням потреб кожної окремої дитини. Саме при такому підході в навчально-виховному процесі переваги отримують всі, а не тільки окремі групи.

Навчайте дитину правильно розмовляти!

Мовлення - це основа спілкування, розуміння, комунікабельності в суспільстві. Воно є не лише засобом для передачі думки, але й естетичним засобом. Однак повноцінний розвиток особистості дитини неможливий без виховання правильного мовлення.

Із самого народження дитини батьки прислуховуються до кожного звуку свого малюка, намагаючись почути перше словосполучення, потім - слово, пізніше - речення. І чим дорослішою стає дитина, тим більшими стають вимоги до її вимови.

Але що робити, якщо ваша дитина неправильно вимовляє деякі звуки? Інколи достатньо, щоб дитина почула правильну вимову дорослих, повторила за ними і почала правильно вимовляти «важкий» звук. Але іноді цього буває замало і звуки «не даються».

Батькам треба набратися терпіння і почати заняття. Виконання цього завдання пов’язане з певними труднощами, тому на допомогу батькам і дітям приходять спеціалісти-логопеди. Тільки вони можуть визначити рівень порушення звуковимови у дитини.

Логопедія! Що це означає?

Логопедія - наука про порушення розвитку мовлення, його подолання й попередження шляхом спеціального корекційного навчання та виховання.

Логопедія є одним із розділів спеціальної педагогіки - дефектології. Термін логопедія утворений від грецьких слів: логос (слово, мовлення), пейдео (виховую, навчаю), що у перекладі означає «виховання мовлення».

Предметом логопедії як наукової дисципліни являється вивчення закономірностей навчання й виховання осіб із порушеннями мовлення та пов’язаними з ними відхиленнями в психічному розвитку. Логопедія підрозділяється на дошкільну, шкільну та для дорослих.

Саме логопедичні знання допоможуть батькам правильно оцінити мовленнєвий розвиток своєї дитини, вчасно звернути увагу на можливі проблеми, аби не втратити дорогоцінного часу для якнайшвидшого їх подолання.

Коротко про розвиток мовлення дитини

Мовлення не являється вродженою здібністю людини. Воно формується поступово, поетапно, разом із розвитком дитини. Для нормального становлення мовлення дитини необхідно, щоб кора головного мозку досягла певної зрілості, а органи відчуттів - слух, зір, нюх, дотик - були достатньо розвинуті.

Велике значення для розвитку мовлення має психофізичне здоров’я дитини - стан її вищої нервової діяльності, вищих психофізичних процесів (уваги, пам’яті, уявлення, мислення), а також її фізичний (соматичний) стан.

Розвиток мовлення починається у дитини приблизно з трьох місяців (з періоду агукання). При нормальному розвитку мовлення до чотирьох-п’яти років у дитини спонтанно коригуються фізіологічні порушення звуковимови. До шести років вона правильно вимовляє всі звуки рідної мови, має достатній за об’ємом активний словник (близько 3000 слів) і практично опановує граматичною будовою мови.

Як же відбувається формування мовлення у дитини?

Вікові етапи мовленнєвого розвитку дитини

Згідно з віковою характеристикою мовленнєвого розвитку дитини в перші тижні життя дитина кричить, що сигналізує про голод, біль, дискомфорт тощо. У перервах між годуваннями дитина спить. Дитина нормально ссе груди (соску). Фізичний розвиток проходить нормально. Можливе порушення: постійний нав’язливий крик із захлинанням, що супроводжується порушенням режиму сну, може бути ознакою органічного ураження центральної нервової системи. Такі порушення у годуванні дитини, як: не бере груди, не може смоктати, захлинається, молоко виливається через ніс — можуть свідчити про органічне ураження нервової системи (слід негайно звернутися до педіатра та невропатолога).

У кінці першого - на початку другого місяця життя дитини спостерігається зосередження на мовленні дорослого (дитина затихає, уважно слухає, часто усміхається).

Етап життя дитини у два-три місяці характеризується пошуком обличчя того, хто розмовляє.

У три місяці - починається агукання.

У п’ять-шість місяців - з’являється лепет. Можливі порушення: відсутність або швидке затухання лепету, відсутність мовлення в цілому свідчать про порушення слуху, інтелекту чи органічне ураження головного мозку.

Приблизно в один рік дитина вимовляє до 10 слів.

А в 1 рік 8 місяців - 2 роки у мовленні дитини застосовується до 40 слів. З’являються короткі перші речення, як правило, з двох слів.

У два роки дитина розуміє значення однини та множини іменників, значення слів із значенням зменшеності-пестливості.

У три роки дитина утворює нові слова за допомогою словотвору, з’являються багатослівні речення (з трьох і більше слів).

У чотири роки дитина засвоює всі відмінкові та родові закінчення іменників і прикметників (крім найбільш складних нетипових випадків), дитина може контролювати граматичні помилки в мовленні інших людей. Дитина знає й називає основні кольори та основні збірні поняття.

У п’ять років у дитини повністю сформована звуковимова (правильно вимовляє всі звуки, називає та повторює слова різної складової структури). Порушення звуковимови після досягнення дитиною п’ятирічного віку є патологічними. Тому, помітивши порушення вимови навіть кількох звуків у дитини, слід якомога раніше звернутися до логопеда.

Коли і як з’являються звуки в мовленні дитини

Маленька дитина не завжди зразу оволодіває правильною вимовою, навіть при нормальному мовленнєвому розвитку.

Багато звуків дитина вимовляє майже без зусиль: [м, н, т, п] і, звичайно, голосні звуки. Найважче даються шиплячі [ж, ш, ч], свистячі [с, з, ц], а також сонорні [р] і [л].

Неправильна вимова в дітей до трьох років є нормою. Але не пізніше п’яти-шести років дитина має оволодіти правильною вимовою всіх звуків рідної мови. Після цього віку будь-які порушення у вимові звуків вважаються дефектом звуковимови.

Наведемо тут дані, які допоможуть батькам слідкувати за своєчасною появою в мовленні дитини різних звуків.

Наприклад, у віці 1-2 роки в мовленні дитини з’являються звуки А, О, Е, П, Б, М; у 2-3 роки - звуки І, И, У, Ф, В, Т, Д, Н, К, Г, Х, Й; у 3-5 років - звуки С, З, Ц, Ш, Ж, Ч, Щ; у 5-6 років - звуки Л, Р.

Навчаємося вимовляти звуки

Наприклад, щоб навчитись вимовляти звук [з], запропонуйте малюкові римовану гру «Вимовляй чітко». Дорослий промовляє, а дитина чітко повторює за ним віршовані слова.

Аз-аз-аз - тато, натискай на газ.

Оз-оз-оз - щипає носики мороз.

Уз-уз-уз - на городі гарбуз.

За-за-за - йди додому, коза.

Зу-зу-зу - погодуй мою козу.

Зи-зи -зи - ми прийшли до кози.

Зі-зі-зі - приніс їжу я козі.

Дорослий промовляє початок віршованих слів, а дитина закінчує їх. Дорослий звертається до дитини:

- А тепер навпаки, ти починаєш, а я закінчую.

Промовляйте римовані слова голосно, тихо, пошепки. Вигадайте власні віршики.

Приведемо також, як приклад, гру «Спробуй повтори» для навчання вимовляти більш складний, ніж інші, звук [р].

Дорослий звертається до дитини:

- Я читаю вірш і голосом виділяю звук [р] у словах, а ти повторюєш за мною, ти - моя луна.

Рак від берега задкує,

Риба-лин над ним кепкує:

Рак забрів в очерети,

Річку думав перейти.

Порушення мовленнєвого розвитку

у дітей дошкільного віку

Серед порушень психофізичного розвитку у дітей дошкільного віку вади мовлення спостерігаються чи не найчастіше. Порушення мовлення у дошкільнят мають здатність до патологічного закріплення, що призводить до різних стійких помилок як в усному мовленні, так і на письмі. А враховуючи, що мовленнєвий розвиток дитини продовжується ще й під час шкільного навчання, вони можуть спричинити різноманітні стійкі порушення у засвоєнні шкільних знань, насамперед з предметів мовного циклу: читання, письма, рідної мови.

Порушення мовлення значно ускладнюють засвоєння дитиною іноземних мов, які у багатьох школах тепер вивчають з першого класу. Ось чому всі батьки мають знати, які мовленнєві порушення найчастіше трапляються

у дітей дошкільного віку.

Не всі порушення звуковимови можна вважати патологічними. Практично кожна дитина молодшого шкільного віку має певні порушення у вимові звуків. Однак до п’яти років такі порушення вважаються природними, оскільки артикуляційний апарат дитини цього віку ще продовжує формуватися.

Водночас збереження вад звуковимови після зазначеного терміну вважаються патологічними і потребують виправлення за допомогою спеціальних вправ і завдань, які добирає логопед.

До найпоширеніших порушень мовленнєвого розвитку у дошкільнят належить дислалія. Нею називають порушення звуковимови, не пов’язаної з вадами слуху, порушеннями іннервації мовленнєвого апарату чи недоліками розумового розвитку дитини. Крім дислалії, існує ще ряд більш складних порушень звуковимови: ринолалія, дизартрія, заїкання, алалія, дислексія та дисграфія, затримка мовленнєвого розвитку, фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФНМ), загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ).

У попередженні дислалії важливе місце посідає формування правильної мовленнєвої культури. Дитина має чути чітке, правильне мовлення дорослих, щоб наблизити свою звуковимову до мовної норми. Профілактиці дислалії сприяють розпочаті в молодшому дошкільному віці стимулювальні вправи з розвитку органів артикуляції та дрібної моторики пальців рук. Крім того, рекомендується проводити з дітьми логопедичні розвивальні ігри.

Але перш, ніж починати заняття, слід проконсультуватися зі спеціалістом-логопедом з метою виявлення причини порушення мовлення дитини. Якщо дитина має такі органічні порушення артикуляційного апарату, як коротка під’язикова вуздечка, легкий параліч губів, язика, деформація або відсутність зубів, розщеплення твердого піднебіння, - треба продовжувати заняття з логопедом. А якщо таких порушень немає, то після консультації з фахівцем можна самостійно починати заняття з дитиною за допомогою спеціального посібника.

Логопедичні розвивальні ігри та вправи для дітей

Логопедичні ігри не завжди передбачають проведення окремих занять із вправами для вироблення чіткої вимови звуків. Логопедичний елемент повинен бути практично в кожному занятті з мовлення. Головне - самому чітко вимовляти слова і давати дитині час для того, щоб чітко висловитися. Іноді те, що ми підганяємо дитину, може призвести до заїкання. Отож краще зачекати і послухати повільну розповідь дитини, аніж злякати її поспіхом.

Пропонуємо логопедичні ігри для дітей від двох до шести і більше років.

Гра «Чарівна скринька» (для дітей 2-4 років)

У яскраву коробку складаємо різні іграшки, а потім дістаємо по одній і просимо, щоб дитина чітко назвала, що це. Можна ускладнити завдання, пропонуючи назвати предмет в однині і множині або таким чином: одне яблуко - багато яблук, одне слоненя - багато слоненят.

Гра «Станемо звірятами» (для дітей 2-4 років)

Показуємо на малюнку або у вигляді іграшки певну тварину, бажано, щоб це були різні тварини, які «вимовляють» різні звуки (ворона, джміль, змія, поросятко, пес, кіт, бджола, лев, тигр, миша, жук). Просимо повторити звуконаслідування. Таким же чином можна наслідувати звуки води, яка крапає із крана - крап-крап, звуки барабану - бам-бара-бам, звуки шуму дерев під час вітру - ш-ш-ш тощо.

Гра «Впізнаємо звук»

Даємо завдання впізнати якийсь один звук у словах, наприклад, [с]. Називаємо слова лисиця, слон, шлях, суниці, вихователь, син, сорочка, ворона, сорока, синиця, зима, весна.., а дитина повинна плескати у долоні, коли почує потрібне слово. Можна замість плескання придумати картки. Наприклад, якщо слово підходить, підняти зелену картку, якщо ні - червону.

Гра «Який у кого хвіст» (для дітей 5-6 років)

Беремо зображення тварин. Дитина повинна назвати останній звук у назві тварини, тобто «хвіст» цього слова. Для початку краще вголос називати слово, чітко вимовляючи кінцевий звук.

Гра «Ланцюжок» (для дітей від 6 років)

Можна задати будь-яку тему, наприклад, фрукти, овочі або в цілому говорити про слова без вказівки на групу. Спочатку називається слово, наступне повинно починатися зі звука, на який закінчилось попереднє слово.

Розвиток загальної моторики

Щоб мовлення вашої дитини добре розвивалося, необхідно звернути увагу на загальну моторику. Відомо, що чим краще рухова активність дитини, тим краще розвивається її мовлення.

У дітей з порушенням мовлення дуже часто страждає загальна моторика: рухи недостатньо чіткі, наявне недостатнє відчуття ритму, координації тощо.

Для того, щоб зробити рухи дитини більш скоординованими, обов’язково робіть з нею ранкову зарядку, частіше вмикайте музику, особливо мелодії, різні за темпом. Хай дитина танцює. Якщо ви бачите, що дитині важко зорієнтуватись, у якому темпі рухатись, почніть це робити разом з нею.

Існує багато вправ, спрямованих на розвиток рухової активності дитини.

Ігри з м’ячем

Свічки - підкинути м’яч догори, спочатку невисоко, й піймати його. Наступного разу підкинути вище, утретє - ще вище.

Цвяхи кувати - відбивати м’яч рукою об землю.

Одноруччя - підкинути м’яч до гори правою рукою і піймати правою, підкинути лівою й піймати лівою і т. д.

Існує ціла «школа гри з м’ячем», яка дуже популярна в дитячому середовищі:

• Ігри з предметами (теніс, бадмінтон, кеглі, скакалка, бумеранг тощо).
• Промовляння римованого тексту з імітацією рухів.
• Виконання рухів під музику.
• Танцювальні вправи.
• Вправи на рівновагу (ходьба по колоді, по бордюру; стійка на одній нозі, «Ластівка» тощо).

Розвиток дрібної моторики

Дрібна моторика - це рухи пальців та кистей рук. Відомо, що існує взаємозв’язок між розвитком м’язів рук і мовленням людини.

Завдяки розвитку дрібної моторики дитина навчається досліджувати, порівнювати, класифікувати речі й, таким чином, краще пізнає світ, у якому живе.

Навички дрібної моторики допоможуть дитині не тільки самостійно обслуговувати себе, але й виражати себе через творчість.

Особливості розвитку дрібної моторики рук дитини залежать від її віку. В 1-2 роки вона тримає 2 предмети в одній руці, креслить олівцем, перегортає сторінку книги. Ставить кубики один на один (від двох і більше).

У 2-3 роки відчиняє ящики і перевертає те, що в них лежить. Грає з піском і глиною, відкриває кришки, використовує ножиці, фарбує пальцем. Нанизує намистини.

У 3-4 роки тримає олівець пальцями, копіює нескладні малюнки. Малює олівцями і кольоровою крейдою. Складає папір більш ніж один раз.

У 4-5 років визначає на дотик предмети в мішку, ліпить із пластиліну, шнурує черевики.

Для розвитку дрібної моторики рекомендуємо такі ігрові вправи по ступеню складності, що зростає:

1. Пасивна гімнастика для пальців рук

2. Ігри з предметами:

• «Стисни та помацай»;
• розкладання та складання розбірних іграшок (матрьошок, пірамідок, кубиків тощо);
• обведення за контуром;
• ліплення з пластиліну, тіста, глини;
• малювання пальчиками по піску;
• нанизування намистин;
• складання візерунків із лічильних паличок;
• вирізання ножицями по контуру;
• намотування ниток на клубок, котушку;
• складання кумедних картинок із дрібних намистинок, зерен.

3. Активна гімнастика для розвитку дрібної моторики:

• вправи безмовного супроводу (робимо з пальчиків зайчика, козу, стілець, стіл, їжака тощо);

• пальчикові ігри.

У домовленнєвий період пальчикові ігри розвивають не тільки дрібну моторику та мовлення, але й уміння слухати. Дитина вчиться розуміти сенс почутого і вловлювати ритм мовлення.

При проведенні ігор з віршами, дорослий спочатку сам читає вірш і виконує рухи з дитиною, потім виконує рухи і частково промовляє текст уже дитина (закінчує фразу, розпочату дорослим). Далі дитина заучує вірш і супроводжує текст відповідними рухами пальців.

Правила спілкування з дитиною

Ваше мовлення має бути взірцем для наслідування. Дитині не можна чути неправильну вимову;

• не можна сміятися з того, що дитина неправильно вимовляє слова;
• не треба повторювати за дитиною неправильну вимову, «сюсюкати», закріплюючи тим хибні зразки;
• не критикуйте дитину;
• підбадьорюйте малюка, кажіть, що йому все вдасться;
• спочатку самі покажіть, як виконувати ту чи іншу вправу, а потім попросіть малюка повторити;
• регулярно приділяйте увагу вправам для загальної та дрібної моторики, для розвитку дихання, міміки, а також не забувайте про артикуляційні вправи. Проводячи заняття в комплексі, ви досягнете кращих результатів;
• починайте заняття тільки тоді, коли і дитина, і ви маєте гарний настрій.

Післямова

Усі батьки, як правило, знають, які саме звуки й коли не вимовляє дитина. Проте існує хибна думка, що порушення звуковимови виправляються самі по собі. Запам’ятайте: порушення мовлення у дошкільнят мають тенденцію до патологічного закріплення, що призводить до різних стійких помилок, як в усному мовленні, так і на письмі в школі. Тому батьки якомога раніше мають допомогти дитині позбутися недоліків мовлення.

На ваших очах росте і змінюється ваша дитина. Кожному з вас хочеться, щоб малюк виріс здоровим, кмітливим, допитливим, гарним і цікавим співрозмовником. Для цього зовсім не обов’язково примушувати дитину щоденно сидіти за столом і вперто вчитись. Краще запропонуйте їй пограти разом з вами. Ви помітите, що малюк полюбить слухати, а згодом і самостійно придумувати історії, відгадувати загадки, запам’ятовувати вірші, чітко промовляти скоромовки. Використовуючи багатоваріантні ігри з мовленнєвими завданнями, у малюка значно покращиться загальний розвиток мовлення.

Формування звукової культури мовлення, збагачення словникового запасу, уточнення граматичної сторони мовлення, розвиток зв’язного мовлення стануть результатом тих корисних годин, які ви приємно провели, граючись з дитиною.

Грайте з дитиною і результати не примусять вас довго чекати!

Причини затримки мовлення дітей

Консультація для батьків

• Перша причина. Домінування процесу розуміння мовлення співроз-мовників пригнічує процес активної мовленнєвої діяльності дитини. Вона здатна показати рукою, вказати поглядом, поворотом голови безліч речей, про які її запитують, правильно виконати вказівки дорослого. А той очікує від неї появи перших слів, покладаючись на те, що вона розуміє їх, і не переймаючись потребою створення ситуацій предметної дії. Коли малюк активний у різних життєвих проявах, зацікавлено та з розумінням слухає дорослого, то зрештою він заговорить. Це, найімовірніше, буде «прорив» мовленнєвої активності, що приємно здивує тих, хто поруч із ним.
• Друга причина. Етапи оволодіння дитиною словами-назвами тривалий час є незмінними. Дорослі просто називають предмети та об'єкти, які викликають у неї інтерес, і зовсім не пояснюють їхніх ознак та властивостей, не показують, як можна діяти з ними. Розповіді, бесіди, читання творів художньої літератури, спільні ігри з малюком лише поодинокі.
• Третя причина. Батьки вважають, що прояви їхньої любові забезпечать повноцінний мовленнєвий розвиток дитини, і вживають лагідні слова до неї протягом перших двох років. Вони не усвідомлюють, що суто емоційне спілкування (як вид діяльності) має домінувати значно коротший відтинок часу.
• Четверта причина. Велика кількість іграшок, яких у дитини стає дедалі більше, захоплює її. Дитині досить звичайного маніпулювання ними, причому вона проявляє лише звукову активність. Задоволені й дорослі, вважаючи, що малюк уже здатний бавитися сам, не набридає їм, і що з окремих звуків неодмінно вийдуть слова.
• П'ята причина. Поява дитячих слів - цілком закономірний процес. Дитина ще не здатна вимовити слово так, як воно звучить в устах дорослого. Розвиненість м'язів її артикуляційного апарата ще не досконала, що й призводить до спотворення, заміни, пропусків звуків. Дитячий же варіант слова розчулює, захоплює дорослих і вони, щоб продовжити свій емоційний стан чи викликати таку саму втіху у знайомих чи родичів, вживають це слово у власному мовленні. Тож дитина має спотворений зразок для наслідування і не відчуває потреби в удосконаленні своєї звуковимови.
• Шоста причина. «Зчитуючи» жести, звукокомплекси, міміку дитини, батьки розуміють усе це й ураз задовольняють її потреби. Отже, для неї не актуалізується потреба докладати мовленнєвих зусиль.
• Сьома причина. Дорослі переважно доглядають за малюком, а мов-леннєвому спілкуванню з ним не надають належного значення та ваги. Його голосові реакції залишаються поза увагою й без відповіді, стимулу до їх активізації та розвитку немає. Отже, збіднене мовленнєве середовище перешкоджає мовленнєвому зростанню дитини. Але ж вона не має іншого способу навчитися говорити, як лише наслідуючи мовлення дорослих.

Причинами розладів мовлення

у дитини можуть бути:

1. Недостатня рухливість органів артикуляційного апарату або наявність дефектів в їх будові. Неправильне положення зубів (прикус): прогнатія, прогенія та відкритий прикус – язик при цьому просувається між зубами (міжзубна вимова звуків [с], [з], [ц]). А причина в тому, що діти довго смокчуть соску, палець. Може бути органічна вада – коротка під’язикова вуздечка, неправильна будова зубів. Щоб попередити ці дефекти, потрібно вчасно звертатись до стоматолога, ортодонта.

2. Зниження слуху. Батькам необхідно оберігати слух дітей від постійних сильних звукових впливів (голосно не включати телевізор, радіо, магнітофон). При захворюванні органів слуху необхідно звертатись до сурдолога.

3. Надмірне форсування мовленнєвого розвитку. Не можна навантажувати дитину в ранньому віці складними мовленнєвим матеріалом; повторювати незрозумілі слова, слова складної складової структури, складні вірші, читати складні художні твори, які написані для дітей шкільного віку, вимагати вимовляти звуки, які ще недоступні для дітей даного віку, артикуляційний апарат яких ще не сформований. А батькам дуже подобається, що діти знають довгі вірші, вимагають часто їх читати. Деяким батькам подобається, що їхня дитина неправильно вимовляє звуки, захоплюються цим, вимагають повторювати слова з цими звуками.

4. Неправильне мовлення у спілкуванні батьків з дитиною, іншими словами («сюсюкання»). Мовлення не передається спадково, але діти його наслідують у спілкуванні з оточуючими. Тому мовлення батьків у розмові з дитиною має бути правильним, виразним, чітким, точним, ніколи не повторювати за дитиною спотворених звуків, не замінювати слова (бі-бі, бу-бу, ту-ту…). Батьки повинні спілкуватись з дитиною спокійно, привітно. Якщо батьки поспішають у розмові, роздратовані, то і діти говорять так само.

5. Наслідування у вимові дорослих людей з вадами мовлення (якщо вони є в оточенні).

6. Двомовність у сім’ї.

7. Педагогічна занедбаність дитини.

8. Недорозвиток фонематичного слуху.

9. Недостатній розумовий розвиток дитини.

Батькам слід оберігати ще незміцнілий голосовий апарат: не дозволяти дитині голосно розмовляти, кричати, їсти на вулиці фрукти в холодну погоду; привчати її дихати через ніс, попереджувати хронічний нежить.

Знаючи ці причини та шляхи їх попередження, можна уникнути вад звуковимови. Але якщо в дитини вже є вади звуковимови, то потрібно займатись їх виправленням тактовно, привітно, ласкаво, терпляче. Не можна сварити дитину за погану вимову звуків, не можна наказувати за те, що не сказала правильно важке для неї слово. Саме з такими дітьми повинен працювати логопед.

Вам потрібно звернутися до логопеда…

Розвиток мовлення дитини повинен відповідати віковим особливостям дітей, і батьки не повинні надіятися, що дитина «якось виговориться сама…». Звертатися до логопеда потрібно у разі, якщо:

• У 7-8 міс малюк не розуміє звернену до нього мову (не реагує на своє ім’я, не повертає голову у відповідь на запитання: «Де мама?», «Де тато?»).
• Отоларинголог встановив зниження слуху в малюка.
• Невролог виявив відхилення в тонусі м’язів дитини.
• Хірург порадив підрізати укорочену під’язикову вуздечку (при відкритому роті кінчик язика не дотягує до піднебіння).
• Стоматолог виявив аномалії зубощелепної системи (верхня або нижня щелепа надмірно висунута вперед або западає; неправильний ріст зубів).
• Є розщелина піднебіння чи губи («заяча губа», «вовча паща»).
• В 1 рік малюк не вимовляє коротких слів (8-10), типу: дай, на, киць-киць, гам, бах, мама та ін.
• У 2 роки дитина не розмовляє окремими словами.
• У 2 роки 6 місяців у дитини відсутнє фразове мовлення з 2-3 слів, типу: дай пі (дай пити), дай гам (дай їсти), тато бі-бі (тато поїхав) та ін.
• До 3 років неправильно відтворює прості рими типу: тут-тук, тук-тук.
• У 3 роки зберігається підвищене слиновиділення (під час мовлення у дитини тече слина і вона її не ковтає).
• До 3 років не виконує простих рухів органами артикуляції (наприклад, висунути язик; утримувати губи в усмішці протягом 5 сек тощо).
• Після 3 років продовжує спрощувати більшість слів (наприклад, телефон – афон, їсти – ам, машина – бі-бі, котик – мяу, собачка – гав-гав).
• Після 3 років малюк не вживає простих граматичних конструкцій (рід, число, відмінок).
• До 3 років 6 місяців не розрізняє на слух схожі за звучанням звуки, склади і слова (наприклад, мишка – миска, гілка – білка, коза – коса, машина – малина).
• Дитина просовує язик між зубами.
• Не цікавиться навколишнім, не ставить запитань.
• Дитина говорить на ніс.
• Розмовляє мляво, неемоційно, невиразно, монотонно.
• У 4 роки словниковий запас дуже бідний (в нормі – близько 2000 слів). Не може запам’ятати віршик, не розповідає власних історій (нормою ще є невимова складних звуків,помилки в побудові речень).
• У 4 роки 6 місяців не сформована звукова сторона мовлення – не вимовляє звуків або вимовляє їх неправильно.
• Малюк «захлинається» мовленням, поспішає висловити свої думки.
• Посеред слова добирає повітря, тому що видиху не вистачає на фразу.
• В 5-6 років є ще проблеми зі звуковимовою, в тому числі й зі звуками р, л. Дитина не здатна описати своїми словами сюжет на картинці або допускає грубі помилки при побудові речень (при цьому допускаються помилки в складних реченнях, невелика непослідовність в розповіді).
• Якщо з початком шкільного навчання є складнощі з читанням і письмом.

**************************

Корекційно-розвивальні заняття для дітей з особливими освітніми потребами:основні завдання та напрямки роботи

Інклюзивне навчання в умовах ДНЗ забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами за рахунок застосування методів навчання, що враховують індивідуальні особливості таких дітей. В основу інклюзивної освіти дошкільників покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, забезпечує рівноцінне ставлення до них, але створює спеціальні умови для їх перебування в ДНЗ. Отримані поза соціумом знання і вміння не можуть допомогти дітям з особливими освітніми потребами цілковито адаптуватися в суспільстві, підготуватися до подолання неминучих життєвих труднощів, до навчання в школі, а, отже, реалізуватися в повній мірі як рівноправні і повноцінні члени суспільства. Діти з особливими освітніми потребами в умовах ДНЗ активно включаються в освітній процес. Вони осягають основи незалежного життя, засвоюють нові форми поведінки, спілкування, взаємодії, вчаться виявляти активність, ініціативу, свідомо робити вибір, досягати згоди у розв'язанні проблем, приймати самостійні рішення тощо.

Аналіз закордонної практики свідчить, що інклюзивна освіта передусім є можливістю для дітей з нерізко вираженими вадами психофізичного розвитку. Це, зокрема: окремі форми затримки психічного розвитку; певні мовленнєві відхилення; зниження слуху чи зору; нескладні опорно-рухові вади; порушення емоційно-вольової сфери та ін. Якщо такі діти мають збережений інтелект, самостійно себе обслуговують, адекватно контактують з однолітками, мають сімейну підтримку, то, за умови фахового психолого-педагогічного супроводу, вони цілком можуть засвоювати культурний досвіт у середовищі здорових однолітків. Згідно з Концепцією розвитку інклюзивного навчання в Україні здійснюється активний пошук та впровадження ефективних шляхів соціальної взаємодії дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку, із їхніми здоровими однолітками. Найпершими, хто помічає проблеми та труднощі у розвитку дитини є батьки, лікарі-педіатри, вихователі. Тому дуже важливо, щоб вони не зволікали, не чекали на спонтанне усунення вади, а звернулися до фахівців.

Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах ДНЗ та їх соціалізація. Діти з особливими освітніми потребами стають частиною життя дошкільного закладу, вони включаються в групи загального розвитку. До них ставляться як до рівних і як таких, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, які вони є.

Сприятливе соціальне та розвивальне середовище в групі та ДНЗ вцілому є однією з вихідних умов розв'язання проблем інклюзивної освіти. Тому забезпечення такого середовища - одне із основних завдань психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку в умовах ДНЗ.

Для створення оптимальних умов інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами проводяться як індивідуальні, так і групові заняття з корекції їх вад розвитку. Особливої уваги потребують ці діти на спільних заняттях з дітьми загального розвитку. Вихователі, проводячи заняття по підгрупах, першими на заняття залучають дітей молодшої підгрупи, до якої запрошується також і «інклюзивна» дитина. Робота з дітьми, що мають особливі освітні потреби, здійснюється за допомогою таких методів: бесіда, переконання, розгляд проблемних ситуацій, сюжетно-рольові ігри, перегляд спеціально відібраних відео сюжетів, читання творів дитячої художньої літератури, розгляд картин та бесіда за змістом, робота на індивідуальних картках, вправи з розвитку дрібної моторики, коригувальні вправи та вправи лікувальної гімнастики тощо.

Корекційно-розвивальні заняття проводять спеціалісти ДНЗ: практичний психолог, вихователі, інструктор з фізкультури, музкерівник, логопед. Велика увага таким дітям приділяється медичним персоналом закладу та методичною службою ДНЗ.