Корекційно-розвивальна робота – це система заходів, що дозволяють вирішувати завдання своєчасної допомоги дітям, які зазнають труднощі у навчанні і шкільній адаптації.
Основне завдання корекційно-розвивальної роботи – підвищення загального рівня розвитку дитини; восповненя прогалин її попереднього розвитку і навчання, розвиток недостатньо сформованих вмінь та навичок, підготовка дитини до адекватного сприйняття навчального матеріалу.
Умови організації корекційно-розвивальної роботи:
- наявність у закладі соціально-педагогічної служби;
- наявність підготовлених щодо цієї роботи педагогів-реабілітологів і дефектологів;
- відповідна матеріальна база і методичне забезпечення;
- включення у функціональні обов’язки заступника директора школи питань, пов’язаних з корекційно-розвивальної роботи;
- організація постійно діючої консультативної служби для дітей та батьків.
Методи і прийоми здійснення корекційно-розвивальної роботи узгоджуються з ідеями і принципами педагогічної підтримки.
Предметом педагогічної підтримкиє процес сумісного з дитиною визначення її власних інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання проблем, що заважають їй зберегти власну людську гідність і самостійно досягати очікуваних результатів у навчанні, самовихованні, спілкуванні, житті в цілому. Здійснення такої педагогічної підтримки базується на принципах:
- згода дитини на допомогу і підтримку;
- опора на наявні сили і потенційні можливості особистості;
- віра у ці можливості;
- орієнтація на здатність дитини самостійно переборювати труднощі, долати перешкоди;
- співробітництво;
- конфіденційність;
- доброзичливість й безоціночність;
- безпека, захист здоров’я, прав, людської гідності;
- реалізація принципу «не нашкодь ”;
- рефлексивно-аналітичний підхід до процесу і результату.
На сьогоднішній день педагогічному колективу доводиться працювати з дітьми яких визначають як «учнів з труднощами розвитку» або «дітей з обмеженими психофізичними можливостями».
Це такі категорії дітей:
— діти з порушенням здатності до навчання — характерний значний розрив між досягненнями в певних сферах і загальним рівнем інтелекту; можуть спостерігатися проблеми з мовою, читанням і письмом, а також труднощі з аргументацією, гіперактивність, неуважність;
— важковиховувані діти – виявляють несприятливість і опірність щодо виховного впливу;
— педагогічно запущені діти – навчання, виховання і розвиток яких представляє важку педагогічну задачу;
— діти з патологічними відхиленнями психіки, що важко піддаються виправленню, коригуванню.
Здійснення реабілітації таких дітей містить в собі систему педагогічних заходів, що спрямовані на включення дитини у соціальне середовище:
— залучення до навчальної, пізнавальної діяльності;
— залучення до соціальних контактів;
— залучення до життєвої активності у соціумі.
Щодо забезпечення цілісного, комплексного підходу у роботі з важкими дітьми необхідно належним чином вникнути: що містить в собі корекційно-розвивальна робота.
Етапи педагогічної підтримки:
1. Діагностичний – фіксація факту сигналу проблемності, проектування діагностики припущеної проблеми, встановлення контакту з дитиною проговорення проблеми самим учнем, сумісна оцінка проблеми.
2. Пошуковий – організація пошуку причин виникнення проблеми, огляд ситуації з різних сторін.
3. Договірний – проектування дій педагога і дитини, налагоджування договірних відносин і заключення договору у будь-якій формі.
4. Діяльнісний – а) діє сама дитина: з боку педагога – ухвалення її дій, стимулювання, заохочення ініціативи; б) діє сам педагог: координує дії спеціалістів у школі та поза неї, пряма невідкладна допомога учневі.
5. Рефлексивний – сумісне обговорення з дитиною успіху і невдач попередніх етапів діяльності, осмислення нового досвіду життєдіяльності.
Отже, по-перше, виділяється група дітей, по відношенню до яких буде здійснюватись корекційно-розвивальна робота;
по-друге, проектується сам процес організації диференційованої допомоги дітям кожної групи;
а далі здійснюється безперервна спільна розробка методичного забезпечення корекційно-розвивальної роботи.
Здійснено умовну диференціацію дітей за проблемами життєдіяльності і розвитку.
Перша група – діти з незначними порушеннями інтелектуальної сфери (з труднощами у навчанні, що пов’язані з дисграфією, дислексією, дискалькулією, різними формами інфантилізму, недостатнім розвитком просторових уявлень, порушенням пам’яті, синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю).
Організація диференційованої допомоги таким учням містить в собі використання різноманітних технологій навчання, ранньої діагностики і корекції, а саме:
— розробка форм й прийомів організації корекційно-розвивального освітнього процесу;
— психолого-педагогічна діагностика;
— надання індивідуальної допомоги;
— організація заходів з метою підвищення мотивації навчання і пізнавальної активності учнів;
— озброєння учнів інструментарієм проведення самокорекції.
Діти з труднощами в оволодінні шкільного програмного матеріалу навчаються у класах педагогічної підтримки.
Мета організації цих класів – створення у загальноосвітньому закладі цілісної системи, що забезпечує оптимальні педагогічні умови дітям з труднощами у навчанні відповідно їх віковим та індивідуально-типологічним особливостям, станом соматичного та нервово-психічного здоров’я.
У класи приймаються діти групи ризику, діти, які виявляють низьку працездатність, підвищену втомлюваність і нестійкість уваги, імпульсивність, гіперактивність, низький рівень продуктивності психічних функцій та діяльності, несформованість навчальної мотивації і пізнавальних інтересів (у той же час ці діти не мають виявлених відхилень у розвитку, тобто в них немає затримки психічного розвитку).
Пріоритетними завданнями у класах є:
— педагогічна реабілітація;
— професійна орієнтація.
З метою профілактики невстигаємості у навчанні проводиться своєчасне визначення прогалин у знаннях, вміннях й навичках учнів і організація своєчасної ліквідації цих прогалин.
Нажаль ліквідація прогалин можлива лише у деяких випадках, так як у багатьох дітей поріг сприйняття навчальної дисципліни може бути низьким, отже зусилля педагогів скоріш за все не будуть плідними, дитина не засвоїть шкільну програму успішно, але у роботі з такими дітьми є реальним:
— систематичне навчання учнів загальнонавчальним вмінням й навичкам;
— розвиток в учнів внутрішньої мотивації навчальної діяльності, стійкого пізнавального інтересу до навчання.
Слід так організовувати навчальний процес, щоб в учнів цих класів просто з’явилось бажання вчитися, щоб вони зрозуміли, що будь-яку роботу важливо робити з зацікавленістю і вміли чітко виконувати вимоги, що перед ними ставляться. Тобто зовсім інший підхід: на першому місці не надання знань з навчальних тем (ці діти все-одно не у змозі усе запам’ятати, і роботу вони постараються знайти таку, щоб знання шкільного матеріалу їм не знадобилось), а прагнення зацікавити самим процесом навчання, інтегрувати у суспільство.
Педагоги використовують інклюзивні навчальні технології, що залучають дітей до загального навчального процесу.
Друга група – діти з порушеннями поведінки:
— з яскраво вираженими акцентуаціями характеру;
— з патохарактерологічними реакціями (реакції протесту, опозиції, негативного наслідування);
— з психопатією.
Педагогічна корекція та профілактика девіантної поведінки дітей у навчально-виховному процесі здійснюється через:
— групи педагогічної підтримки;
— правовий комітет (у системі шкільного самоврядування).
У визначених групах педагогічна підтримка здійснюється:
1) на особистісному рівні через
— розкриття слабких функцій особистості, роз’яснення вихованцю особливостей його поведінки, виходячи з його психотипу;
— надання допомоги у знаходженні засобів компенсації слабких функцій, контролюванні своєї поведінки у взаємовідносинах з оточуючими;
2) через використання форм і прийомів організації таких видів діяльності:
— проективно-рефлексивна (самоусвідомлення, колективна рефлексія, самопрограмування, колективне проектування);
— адаптивно-розвивальна (тренінгові форми, роз’яснювально-коригуючі форми);
— активно-перетворююча (прогностично-моделюючі форми, ігрові форми, проблемно-пошукові)
В основі діяльності правового комітету в системі шкільного самоврядування покладені такі принципи:
1. «За дитину! А не проти неї. ”
2. В усіх дітях бачити, перед усе, їхні потенційні можливості, а не недоліки розвитку, що обумовлені оточуючим середовищем.
3. Необхідність терпеливо вчити дітей свідомо відповідати за свої вчинки.
4. Надання дитині можливості самостійно оцінювати ситуацію і обирати вірну лінію поведінки, яка на погляд дитини спроможна принести користь їй та оточуючим, а також реалізувати свій вибір.
5. Після того як дитина оцінила свої дії і дала слово вести себе інакше, ніщо не може виправдати невиконання узятого на себе зобов’язання.
Наступний напрямок роботи – профілактика відхилень поведінки:
— привчання учнів до чіткого і невідхильного дотримання режиму дня;
— ставити дітей перед необхідністю продумувати всілякі проблемні ситуації (аналізувати ситуацію: до чого може призвести дана поведінка, власна чи інших людей; пропонувати свої варіанти виходу з кризи);
— свої вимоги доводити до кінця, добиватися виконання обумовлених при вступі у навчальний заклад, правил;
— проведення зібрань з соціальною спрямованістю.
Зібрання проводяться згідно таких принципів:
— усі проблеми, як індивідуальні, так і групові можуть виноситись на обговорення; крім шкільних, можуть бути винесеними домашні проблеми дитини (відкрито або анонімно) по бажанню її самої, або батьків;
— обговорення завжди повинно бути спрямоване на таке розв’язання проблеми, яке виключає завдання знайти й покарати винних.
Третя група – діти з астенічним або реактивним станом і конфліктними переживаннями.
Надання соціально-педагогічної допомоги вихованцю успішно впорюватись зі складним становищем здійснюється таким чином. Коли учень стикається з різними психотравмуючими ситуаціями необхідно допомогти:
— проаналізувати ситуацію;
— знайти причину конфлікту;
— знайти вихід із складного становища: захопити цікавим учневі заняттям, обпертися на кращі якості його характеру, підтримати, якщо він знов зірветься;
— по можливості відгородити дитину від даної психотравмуючої ситуації.
Коли учень серйозно хворіє йому необхідно допомогти:
— отримати достатньо повне уявлення про своє захворювання та способи лікування;
— вірно оцінити нові обставини;
— зберігати позитивний настрій;
— освоїтися у нових обставинах;
— продумати, які зміни є вартим здійснити у своєму житті;
— ставити розумні й досяжні цілі;
— знаходити засоби зменшувати стрес.
— активно брати участь у колективній життєдіяльності.
Профілактика кризового стану містить в собі:
— створення збагаченого творчого середовища, у якому кожна дитина здатна знайти зону комфорту і успіху, — (досягається шляхом синтезування арттерапевтичних методів);
— створення постійно підтримуючого психологічного «фону” для дітей, організація оптимальних психологічних умов щодо успішного розвитку їх особистості:
— звільнення від комплексів та переживань за рахунок з’явлення впевненості у собі, власних силах, усвідомлення широти свого творчого і психічного потенціалу;
— навчання засобам самоконтролю, самоорганізації, самоаналізу, самодисципліни;
— стимулювання творчої активності дитини;
— використання комплексу спеціальних вправ.
Від спеціаліста, який здійснює КРР, вимагається володіння різноманітними технологіями і конкретними методиками, за допомогою яких має реалізовуватись мета: нормалізація навчальної діяльності учнів, виправлення вад емоційно-особистісного і соціального розвитку; вміння використовувати їх варіативно і цілеспрямовано.
Фахівець повинен бути здатним готувати учнів з особливостями розвитку до самостійного творчого буття; допомогти вихованцю знайти свою власну мету, свій життєвий шлях, поставити життєву задачу, яка відповідає його індивідуальності і обставинам.
Педагог повинен знати:
1) основні завдання корекційно-розвивальної діяльності;
2) причини, що знижують успішність в інтелектуально повноцінного учня;
3) особливості розвитку дітей групи ризику;
4) систему роботи у класах і групах педагогічної підтримки;
5) технології, методики організації диференційованої допомоги учням.
Повинен вміти:
— побачити відхилення у розвитку дитини і поставити попередній педагогічний діагноз цьому відхиленню;
— провести педагогічну діагностику відхилення, спрогнозувати шляхи подальшого розвитку дитини, ураховуючи наявність проблеми та її можливі наслідки;
— попередити виникнення побічних порушень розвитку;
— визначити загальні і конкретні завдання корекційного навчання і виховання даної категорії дітей;
— планувати окремі види корекційної роботи;
— критично оцінювати і ефективно використовувати з метою реабілітації науково-педагогічну інформацію;
— ураховувати у навчально-виховному процесі характерні для дітей з проблемами можливості і фактори компенсації, використовувати їх у корекційній діяльності;
— трансформувати навчальну, педагогічну, і методичну інформацію згідно з завданнями КРР;
— відбирати й використовувати на практиці необхідні для рішення корекційних завдань, методи, прийоми і засоби навчання, виховання, діагностики, корекції, профілактики;
— формувати позитивну мотивацію участі у корекційній роботі в дітях з особливостями розвитку і виховувати в них оптимізм, бачення життєвої перспективи, відчування успіху;
— визначати результативність своєї корекційної роботи.
Орієнтирами в організації корекційно-розвивальної діяльності є не корекція, що виснажує, коли педагоги розраховують лише на численні спеціальні заняття, а діти не бачать зв’язку між цими заняттями і реальним життям; а успішна повноцінна життєдіяльність, життєтворчість.
Корекція здійснюється у ході життєвого становлення особистості.
Навчальний процес є загальним для усіх дітей, при цьому діти з проблемами є активними учасниками пізнавальної діяльності на рівні можливостей у зоні успіху.
